Роздуми над Божим Словом – Святих отців шести Вселенських Соборів
Ми живемо в час, коли майже кожен уміє доводити свою правоту. У родині, в парафії, на роботі, у коментарях під новинами. Людина може годинами переконувати інших, захищати віру, традицію, Церкву — і водночас залишати після себе образу, злість та розділення. Слова нібито правильні, а плодом стає холод. Саме тому сьогодні Христос не просить Отця, щоб Його учні перемогли всіх у суперечках. Він молиться, щоб вони були одно.
Отці Вселенських Соборів також сперечалися. Іноді дуже гостро, бо розуміли: неправда про Христа рано чи пізно стає неправдою про людину. Коли Ісус перетворюється лише на мудрого вчителя, християнство стає набором добрих порад. Коли забувається Його справжня людськість, починаємо думати, що Бог далекий від нашого болю, втоми, страху і самотності. Тому Отці захищали не складні формули заради самих формул. Вони захищали просту надію кожного християнина: Бог справді прийшов до нас, справді став людиною і справді може нас спасти. Але навіть найправильніше віровчення можна носити в серці, яке вже не здатне любити. Можна знати Символ віри напам’ять і водночас роками не розмовляти з братом. Можна боронити єдність Церкви й постійно шукати тих, кого варто з неї викреслити.
Християнська єдність не означає, що всі мають однаковий характер, однакові погляди на кожну дрібницю і ніколи не сперечаються. Єдність починається тоді, коли інший перестає бути для мене ворогом, якого треба перемогти, а знову стає людиною, за яку Христос також молився.
Ісус знає, що Його учні залишаться у світі, де легко загубити не лише віру, але й радість. Тому просить Отця берегти їх. Не зробити їх недоторканними, не звільнити від проблем, а зберегти всередині — щоб страх не перетворився на жорстокість, переконання на гордість, а вірність правді на ненависть до людини. Можливо, сьогодні варто запитати себе не тільки: «Чи правильно я вірю?», але й: «Що моя віра робить із людьми поруч зі мною?» Якщо після зустрічі зі мною комусь легше повірити, що Бог його не залишив, тоді Христос справді прославляється в моєму житті. А якщо поруч зі мною всі мусять постійно боятися, виправдовуватися і мовчати, то навіть правильні слова ще не стали в мені життям вічним.
