1 жовтня 1891 р. у селі Германів (сьогодні: Тарасівка, Пустомитівський район Львівської області) народився Іван Бучко, архиєпископ УГКЦ. Батько Григорій був дяком, мати Горпина (з дому: Бучко) мала великий вплив на виховання і характер сина.
Іван Бучко Закінчив Львівську академічну гімназію, богословську освіту здобув у Римі в Collegium Ruthenum (1911-1915), священик УГКЦ (1915), доктор богослов’я (Рим, 1921). Організатор і ректор Малої семінарії у Львові (1922-1929), одночасно професор греко-католицької теологічної семінарії, один з ініціаторів створення Богословського наукового товариства (1923).
1929 р. у Римі Владиками А. Шептицьким, Й. Коциловським і Г. Хомишиним хіротонізований на єпископа-помічника Митрополита Львівського Андрея Шептицького. Співорганізатор з’їзду «Українська молодь – Христові» (1933), засновник Католицької Акції Української Молоді, опікун Марійських Дружин, активний діяч в релігійній та громадській сферах, відвертий противник польського окупаційного режиму, комунізму, гітлеризму, антисемітизму.
За дорученням Владики Андрея Шептицького надавав духовну підтримку усім національно-патріотичним акціям в краю, у 1930 р. безстрашно та дієво став в обороні Церкви й народу під час польської пацифікації Галичини. У липні 1939 р. за дорученням Митрополичого ординаріату виїхав до Південної Америки на візитацію греко-католицьких парафій.
У 1940-1941 рр. – генеральний вікарій Філадельфійської єпархії та коад’ютор єпископа К. Богачевського, а з 1942 – представник УГКЦ у Ватикані. У 1945 р., після арешту НКВД усіх єпископів залишився єдиним представником УГКЦ у Римі. Волею випадку і з благословення Папи Пія ХІІ став опікуном українських втікачів з-під більшовицького режиму. 1945 р. заснував Український допомоговий комітет з осідком у Римі. Докладаючи велетенських зусиль та використовуючи широкі приватні зв’язки в релігійних і політичних середовищах, запобігав примусовій репатріації українських біженців до СРСР (а фактично до ГУЛАГ-у), вишукував матеріальну допомогу, сприяв легалізації емігрантів у Європі та Америці.
Завдяки вчасній інтервенції Владики Івана Бучка були врятовані від репатріації до СРСР вояки дивізії «Галичина», яких на вимогу Сталіна британський уряд готував до відправки на загибель. Єпископ вночі домігся зустрічі з Папою і лише енергійне втручання Святішого Отця зірвало плани більшовиків. Згодом багатьом молодим дивізійникам допоміг вступити до університетів та отримувати стипендії.
1946 р. призначений Апостольським візитатором українців у Західній Європі з осідком у Римі. Папа Пій ХІІ надав Владиці Івану почесні титули асистента Папського трону та римського графа (1951), архиєпископа Леокадійського (1953). За жертовну та повсякчасну опіку над українськими емігрантами від народу отримав почесне ймення «архиєпископ скитальців». Усвідомлюючи виняткове значення для розвитку нації сучасної науки, докладав найвищих зусиль, щоби гуртувати розсіяних в світі українських вчених. Співзасновник центру НТШ у м. Сарсель біля Парижу (1951), та ініціатор придбання будинку НТШ у Сарселі, де відбувалось укладання Енциклопедії Українознавства, меценат української науки. Організатор українських шкіл в таборах переміщених осіб, засновник гімназії в м. Ріміні (Італія) та Малої семінарії в м. Люрі, біля Орлеану (1952; згодом перенесена до Риму із статусом Папської Малої семінарії), матеріально підтримував ВУАН, УВУ та інші українські вищі школи, дбав про отримання стипендій українськими студентами. Почесний член НТШ (1949), доктор УВУ та Українського технічного господарського інституту в Мюнхені. Засновник у Мюнхені благодійної організації «Карітас» для допомоги сиротам, вдовам, хворим, потребуючим, «Українського християнського руху», співзасновник періодичних видань. Організатор екзархатів УГКЦ в Європі й Австралії, нових єпархій і митрополій в Північній та Південній Америці. Консультант Конґреґації Східних Церков (з 1958), учасник Другого Ватиканського Собору (1962-1965), заступник голови Української єпископської конференції. Висвятив о. А. Сапеляка на єпископа для українців Аргентини (1961) та о. М. Марусина на єпископа для українців Західної Європи (1974). 1971 р. вийшов на пенсію.
Преосвященний владика Іван Бучко помер на 60-ому році священства та 45-ому році єпископського служіння 21 вересня 1974 року у Римі. Похований у крипті греко-католицького собору св. Софії.
до друку підготовив:
– ред. Б. Тхір
