Український правопис 1946 р. і політична літера «Ґ»

Published by admin3 on

15 листпада 1946 р. накладом мільйона примірників з друку вийшов
фальсифікований владою «Український правопис», яким українська мова
спотворювалася у напрямку її русифікації.


Ukraińska pisownia 1946 r.
i polityczna litera „G” («Ґ»)

15 listopada 1946 r. nakładem miliona egzemplarzy władze Ukraińskiej
Socjalistycznej Republiki Radzieckiej wydały wypaczoną ideologicznie
gramatykę języka ukraińskiego „Pisownia ukraińska” deformując język w
kierunku jego rusyfikacji.
Wpływ tego wybitnie politycznego ruchu był ogromny. Z pewnymi
(kosmetycznymi) zmianami wprowadzonymi przez redakcje z lat 1960, 1990 i
1993, ta „pisownia” obowiązywała aż do 2019 roku. A tak naprawdę w żywej
mowie i publicystyce, w szczególności regionalnej, ta „zapewniająca jedność z
ortografią bratnich narodów Związku Radzieckiego” pisownia radzi sobie
całkiem nieźle także w realiach niepodległej Ukrainy.


Над новим правописом працювала комісія, в якій, між іншими, засідали: тов. М.
П. Бажан, тов. П. Г. Тичина, тов. М. Т. Рильський, тов. Ю. І. Яновський, тов. Л. А.
Булаховський.
У «Передмові» до українського правопису 1946 р. писалося: «…8 травня 1945
року Рада Народних Комісарів УРСР постановила: „З метою врегулювання
українського правопису
відповідно до зрослих вимог культури, науки й мовної
практики населення України проект українського правопису, розроблений
Інститутом мовознавства Академії наук Української РСР під керівництвом
дійсного члена Академії наук УРСР тов. Л. А. Булаховського й затверджений
Народним Комісаром Освіти УРСР тов. П. Г. Тичиною, схвалити”».


Провідна настанова нр 4 при укладанні правопису була така: «У тих моментах,
які за їх природою є спільні з іншими мовами (розділові знаки, правопис
великих і малих літер, написання разом і окремо), забезпечити єдність із
правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо —
російського, орієнтуючись на останній проект Державної комісії».

В новому правописі зокрема потерпіла буква «ґ», яку взагалі усунули з
алфавіту. Таким способом стала вона мабуть одинокою в світі політичною
буквою. Мотивація була така, що оскільки в російському алфавіті літери «ґ»
немає, її наявність в українському вважали небажаною ознакою мовної
незалежності. Радянська ідеологічна машина оголосила літеру «ґ» та правила її
вживання «націоналістичним шкідництвом». Було й ствердження, що мовознавці
вигадали цю літеру штучно, щоби насильно «відірвати» українську мову від
російської (московитської), натомість орієнтуючися на польську.


Завершальним юридичним кроком при закріпленні правопису стало рішення
Ради Міністрів УРСР, про обов’язкове введення його у загальну дію в усіх
сферах життя і діяльності населення від 1 грудня 1946 року. Від цього дня нові
правила стали строго обов’язуючими для видавництв, преси, державних
установ та радіомовлення (потім і телебачення) і, очевидно, шкіл.


Правопис 1946 року особисто затвердив Народний Комісар Освіти УРСР П.Г.
Тичина (до речі – зовсім талановитий поет).


З певними (косметичними) змінами, внесеними редакціями 1960, 1990 та 1993
рр., правопис цей був чинний до 2019 року. А так насправді у живій мові й
публіцистиці, зокрема регіональній, цей «забезпечуючий єдність із
правописами братніх народів Радянського Союзу» правопис зовсім
непогано почуває себе і в реаліях сьогоднішньої незалежної України.

(бт)