«Чуєш брате мій»
– в Гурові Ілавецькому вшанувли 79-у річницю виселення
Спектаклем основаним на літературних поетичних творах, народних піснях,
спогадах виселюваних, записках дослідників спільнота української школи в
Гурові Ілавецькому у вівторок 26 травня вшанувала чергову, вже 79-у річницю
злочинної депортаційної акції «Вісла».
Метою цього комуністичного злочину була повна анігіляція Українців в Польщі.
Театралізоване дійство показало глядачам дорогу виселенців від самого
моменту вигнання під дулами автоматів і покрикування «капралів» з рідних
домівок на території сьогоднішньої південно-східної Польщі, до оселення на
теренах «повернутих земель». Спектакль супроводжала відповідно підібрана
графіка та музика, що стали його заднім планом.
Передання ліцейської вистави, була це немов візуалізація з доповненнями
спогадів тих, що самі пережили виселення: «У понеділок 28 квітня над
ранком поляки обставили всі українські села, які були близько лісу,
перекрили дороги і стежки. Людей не збирали, а ходили від хати до хати
й наказували негайно збиратися в дорогу, хто як і з чим може. Не давали
навіть поснідати. Того дня я знов опинився в лісі між Корманичами та
Берендьовичами і з високого дуба через бінокль дивився, що робилося
по селах. На дорозі з Аксманич до Корманич пізнав своїх – тата з
братами. Добре, що хоч мали свого коня і трохи майна могли покласти
на воза. Кількадесят метрів перед ними йшла якась сім’я з малими
дітьми і клунками на плечах. Із-за Микитової хати (Петра Шагали) –
крайньої в кінці села – знову появився гурт людей і підвода. Чи думав
хтось із них, що назавжди покидає рідне село, оперезане квітучими
черешнями, поля з зеленою озиминою» [Іван КРИВУЦЬКИЙ “ДЕ
СРІБНОЛЕНТИЙ СЯН ПЛИВЕ…”].
Над виставою працювали вчительки: п. Дарія Кантор, п. Івона Смолинець, п.
Вікторія Аксйонова.
We wtorek, 26 maja, społeczność ukraińskiej szkoły w Górowie Iławeckim uczciła
kolejną, już 79 rocznicę deportacji o kryptonimie „Wisła” spektaklem opartym na
oryginalnej poezji ukraińskiej, pieśniach ludowych, wspomnieniach samych
deportowanych oraz zapiskach badaczy.
Celem deportacyjnej akcji „Wisła” było całkowite unicestwienie Ukraińców w Polsce
oraz ostateczne rozwiązanie tego „problemu”.
Przedstawienie pokazało publiczności drogę deportowanych od momentu
wypędzenia pod lufami karabinów i pokrzykiwaniu „kaprali” z domów na terenie
dzisiejszej południowo-wschodniej Polski, aż po osiedlenie na terytoriach „ziem
odzyskanych”. Spektakl opatrzony został odpowiednio dobranymi grafikami, które
stanowiły jego tło oraz muzyką ilustracyjną.
Performance licealistów niejako był wizualizacją wydarzeń z 1947 roku z odwołaniem
się do pamięci tych, którzy sami przeżyli wysiedlenie: „W poniedziałek, 28 kwietnia,
rano polskie wojsko obstawiło wszystkie ukraińskie wsie położone blisko lasu,
zablokowało drogi i ścieżki. Żołnierze chodzili od domu do domu i rozkazywali
natychmiast przygotować się do drogi, kto z czym mógł. Nawet nie dali zjeść
śniadania. Tego dnia znów znalazłem się w lesie między Kormanyczami a
Berendyowyczami i przez lornetkę obserwowałem, co dzieje się we wioskach. Na
drodze z Aksmanycz do Kormanycz ujrzałem swoich – tatę i braci. Dobrze, że
przynajmniej mieli własnego konia i mogli załadować trochę majątku na wóz.
Kilkadziesiąt metrów przed nimi szła rodzina z małymi dziećmi i tobołkami na
plecach. Czy ktokolwiek z nich myślał wtedy, że na zawsze opuszcza swoją rodzinną
wioskę, otoczoną kwitnącymi wiśniami, polami zieleniejącej się oziminy?” [Iwan
KRYWCKI „Gdzie srebrny płynie San…”].
Spektakl przygotowały nauczycielki: p. Daria Kantor, p. Iwona Smoliniec, p. Wiktoria
Aksjonowa.
(бт)
