11 жовтня 1963 р. (60 років тому) — на Другому Ватиканському Соборі (був це
XXI Вселенський собор Католицької Церкви, скликаний з ініціативи Папи Івана
XXIII у 1962 р. – тривав до 1965 р.; за цей час було обрано також нового Папу) у
присутності 2500 делегатів з усього світу Митрополит Йосиф Сліпий закликав
піднести УГКЦ до Патріяршої гідності.
Після смерті Митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року, єпископ
Йосиф Сліпий став Митрополитом Галицьким, Главою Греко-Католицької
Церкви, а 11 квітня 1945 р. був арештований радянською владою. Після довгого
слідства Митрополита Йосифа Сліпого було звинувачено в антирадянській
діяльності і співпраці з фашистськими окупантами.
На початку 60-х років долею ув’язненого глави УГКЦ активно зацікавився Папа
Іван ХХІІІ, який почав підготування до ІІ Ватиканського Собору. Задіявши всі
можливі дипломатичні зв’язки, Римська апостольська столиця домоглася
звільнення Митрополита. У цій справі багато поміг президент Дж.Ф. Кеннеді. 12
січня 1963 р. Митрополита Йосифа Сліпого було звільнено. За умов, що він
покине Радянський Союз.
Про свій виступ на ІІ Ватиканському Соборі Йосиф Сліпий згадує у своєму
Заповіті: «Свідомий вагомости такого свідчення, у своєму Слові до Отців
Собору дня 11 жовтня 1963 року заговорив я не про свідчення своє, — воно ж
було відоме, — але про Свідчення нашої Української Церкви: про свідчення її
віри в Христа і Його Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву, свідчення,
підтверджене кривавою печаттю безстрашного сповідництва, терпіння,
мучеництва і горами наших жертв. Щоб висловити перед усім світом вдячність,
признання й особливо щоб заявити про співчуття страждальцям і надати їм
моральну підтримку, вніс я прохання-пропозицію: піднести Києво-Галицьку
Митрополію і всієї Руси до патріярхальної гідности. Це вперше в усій історії
нашої Церкви ідея її Патріярхату була проголошена привселюдно, ясно і на
такому всесвітньому форумі, як Вселенський Собор, хоч сама ідея не нова:
Київські митрополити, хоч не носили патріяршого титулу, керували Церквою
наче патріярхи, користуючись патріяршими правами на зразок інших Східних
Церков. Вони були свідомі, що Патріярхат Церкви — це видимий знак зрілости і
самобутности помісної Церкви та могутній чинник в церковному і народному
житті».
(бт)
