Urodził się 14 lutego 1802 r. w Bohatyrce w guberni kijowskiej. Zaliczany, wraz z Antonim Malczewskim i Sewerynem Goszczyńskim do romantycznej „szkoły ukraińskiej” w polskiej literaturze. Poeta, pisarz, językoznawca, tłumacz, działacz społeczny. Pochodził z wielodzietnej, ubogiej rodzinie szlacheckiej posługującej się herbem Prawdzic.
Był współtwórcą i aktywnym uczestnikiem grupy poetyckiej „Za-Go-Gra” (Zaleski-Goszczyński-Grabowski). Wziął udział w powstaniu listopadowym. Po upadku powstania zmuszony był udać się na emigrację. Zamieszkał w Paryżu, gdzie też zmarł 31 marca 1886 r. Pochowany na cmentarzu Montmartre.
Співець козацької слави
– Юзеф-Богдан Залеський
У селі Богатирка на Київщині 14 лютого 1802 р. народився Юзеф-Богдан Залеський, польський поет, письменник, мовознавець, перекладач, громадський діяч, один з представників «української школи» в польській літературі та співець «козацького романтизму».
Залеський був співтворцем і активним членом поетичної групи «За-Го-Гра» (Залеський–Ґощинський–Грабовський), яка творила на основі українських культурних надбань, зокрема багатого фольклору, та відрізнялася від творчості решти польських письменників.
Упокоївся 31 березня 1886 р. у Парижі. Похований на цвинтарі Монмартр.
Батьком Юзефа був Вавжинець Залеський, мати Марія Буркатовна, походила з молдовської родини, прадід був запорозьким козаком, його долю поет записав у думі «Зозулич». Був 13 дитиною в сімї. Приятелював з Северином Гощинським та Михайлом Грабовським. Взяв участь в Листопадовому повстанні (1830—1831 рр.). Після поразки повстання змушений був виїхати. Оселився в Парижі, де і завершилося його життя.
Józef Bohdan Zaleski
Dumka Mazepy (fragment)
(…) Znał nas dobrze kraj wołyński,
Nadniemeńskie znały bory,
Gdy hetmanił nam Kosiński,
Gdy Łoboda żył Archory.
Czy Archory gracki młodzian?
Popytajcie Siedmiogrodzian.
I Czehryński zna starosta,
Jak od rusej stronić kosy,
Dobrze Bohdan pierze, chłosta,
Gdy u Lachów na dół nosy:
Nie pomogła nic Łacina,
Ni Pierzyna, ni Dziecina.
Rży i parska koń mój gniady,
Ciszej, ciszej w mieście ludno,
Pełno sideł, pełno zdrady,
Trzeba przeleść, gdzie przejść trudno.
Jak staniemy u Piaseczny,
Wtedy hukniem rozbrat wieczny.
Myśmy Lachom byli wierni,
Przeciw hordom w każdej chwili,
Nim husarze, nim pancerni,
Nadciągnęli, my już zbili.
I cóż za to mamy w zysku,
Oprócz więzów i ucisku? (…)
(bt)
