У третій день Різдва наша Церква вшановує пам’ять архидиякона першомученика Святого Стефана.
Історія життя та мучеництва святого Стефана вказує на те, що не можна розділяти духовного життя окремо на молитву, свідчення та доброчинність, бо це складові одного цілого. З книги діянь апостолів знаємо про нього як про чоловіка і ревної молитви (через якого Бог творив чуда), і чистого серця (який бачив видіння і не боявся свідчити Христа навіть під загрозою смерті), і любові до нужденних (через що йому, одному з семи інших мужів, учні Ісуса довіряють ще й особливу місію служити убогим) (Дії 6, 1-6).
Історія диякона Стефана також нагадує, що слуга Христовий часто є переслідуваний, бо істина, яку проповідує – словами чи просто життям – не всім подобається. Про це попереджав і сам Ісус (Ів. 15, 20). Святість не варто плутати з поступливістю, бо це насправді мужність бути вірним Богові за будь-яких обставин. Інакше, як каже апостол Павло: «Якби я людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою» (Гал. 1, 10).
Історія первомученика Стефана дає і орієнтир – як слабкій людині досягти такої відваги. А це – спробувати жити з Богом і за звичайних обставин, щоб сповнюватися вірою й Святим Духом. Бо, скуштувавши щастя єдності з Господом, вже не так легко проміняти його на задоволення дочасне. Саме тоді приходить усвідомлення, що те, що колись здавалося непосильним, насправді є тягарем легким (Мт. 11, 30) і, що ніщо дочасне не варте того, аби втратити вічність (Мт. 16, 25).
свящ. Олег Овсяник (Дивен світ)
На іконах святий Стефан зображений як молодий диякон зодягнений у білу туніку або далматику.
