Настала прощальна година,
Молитву співають мені…
Два дні, 8 і 9 квітня спільнота Гурова Ілавецького, Вармінсько-Мазурського воєвідства, приятелі з цілої Польщі, офіційні особи місцевої та центральної адміністрацій прощали та проводжали в останню земну дорогу Мирона Сича, освітянина, діяча Об’єднання Українців у Польщі, самоврядувальника, депутата Сейму РП VI-VII каденцій, віцемаршалка Вармінсько-Мазурського воєвідства, організатора й довголітнього директора Комплексу Шкіл з Українською Мовою Навчання в Гурові Ілавецькому.
На Парастасі, що був відслужений в церкві Воздвиження Чесного Хреста в понеділок 8 квітня при домовині молилися близько двадцяти священників різних конфесій та кількасот прибулих до храму осіб, яким небайдужа була особа покійного. Літургію очолив Ольштинсько-Ґданський ординарій УГКЦ кир Аркадій Трохановський. Він же, у слові до вірян зокрема відзначив: «Про покійного Мирона можна сказати ще дуже багато. Але сьогодні дякуємо Йому за Його життя, за це, що дано нам було пізнати, досвідчити його особу. Він кохав життя й сьогодні хотів би також сказати нам, щоб ми не розтратили того дару, яким ми обдаровані, щоб ми шанували себе, бачили дальше і шукали того, що може нас об’єднати для кращого спільного добра. По-християнськи, по-церковному, смерті ми не в силі зрозуміти без Бога. А Церква також займала важливе місце в житті покійного Мирона. Іноді ставив цікаві запитання, але в такій спосіб, що це спонукало до думання, до переосмислення нашого підходу до Церкви, чи наших церковних обов’язків. Вважав, що у кожного своя дорога до Господа Бога. Але сьогодні то ми маємо знайти для себе потішення в особі нашого Спасителя…».
9 квітня. Ольштин, катедральний храм Покрови Пресвятої Богородиці. Похоронна церемонія колишнього депутата Сейму РП Мирона Сича мала державний характер за участю офіційних осіб, делегацій силових структур та військової варти.
До ольштинської катедри, між іншими, прибули: маршалок Вармінсько-Мазурського воєвідства Марцін Кухцінський, Митрополит Вармінський єпископ Юзеф Ґужинський, Вроцлавсько-Кошалінський ординпрій УГКЦ Володимир Ющак, вармінсько-мазурський воєвода Радослав Круль, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Польща Василь Зварич, делегати від Сейму РП.
При престолі й при домовині покійного, крім трьох єпископів, стали священники від усіх єпархій нашої Церкви в Польщі, делегати від римо-католицького, протестантського духовенства.
У проповіді, з якою звернувся до учасників похоронної церемонії Владика Трохановський прозвучали слова: «Dzisiaj, żegnając Mirona Sycza modlitwą, przede wszystkim chcemy pamiętać o nim, jak o człowieku wielkiego serca. Żegnamy modlitwą, bo potrafił łączyć swoje zaangażowanie, pracę z modlitwą. Więcej – nie wyobrażał sobie, że może być inaczej. Modlił się i nie wstydził się tego. Do końca swoich dni był pod duszpasterską opiekę. Odszedł opatrzony Sakramentami Świętymi. Zawsze miał z sobą modlitewnik. Kiedyś, w prywatnej rozmowie z nami zadał takie pytanie: czy w człowieku, który czyni dobro, nie ma czegoś z wiary w Boga? Czy nie ma różnych dróg, aby dojść do Pana Boga? Zadawał pytania i szukał różnych odpowiedzi. Ale najpełniejszą odpowiedź daje twórcze życie zmarłego Mirona…».
Після літургії взяли голос офіційні особи. Прощаючи Мирона Сича ділилися своїми особистими спогадами про нього. Були це слова, що плили від щирого серця, позбавлені непотрібного пафосу, дуже глибокі й неодному від зворушення часто голос зривався.
Чин похорону довершився на міському кладовищі, де на полі почесних поховань спочила домовина з тілом покійного Мирона Сича.
* * *
Спогад
Дитинство Мирона Сича пройшло у невеликому, прикордонному селі Острому Барді, що на півночі Ольштинсько-Ґданської Єпархії. Село ще відоме в громаді тим, що тут свої наймолодші роки життя провів перший в післявоєнній Польщі посол до Сейму РП (1989), професор Володимир Мокрий. В Острому Барді, яке майже повністю заселювали після ІІ світової війни переселенці з акції «Вісла», всі говорили по-українськи і тому Мирон польську мову вивчив щойно в початковій школі. Батько Мирона, Олекса, був родом із Ляшок (Ярославського повіту), а мама з Хотинця. Батько частину молодих років свого життя провів в повстанських рядах, за що після війни був ув’язнений.
Остре Бардо й родина були для малого хлопця своєрідним острівцем української атмосфери й патріотичного виховання, тому що так, помимо всяки сподівань тодішньої влади, склалося. Тут він також зустрівся з отцем Юліяном Ґбуром, від якого навчився поваги для рідної Греко-Католицької Церкви. Про о. Ґбура часто і теплими словами згадував: «Колись отець Юліян побачив, що ми з хлопцями граємо у футбол на прицерковному майдані шматяним м’ячем – через тиждень привіз нам шкіряного м’яча. Від нього можна було вчитися поваги до інших людей».
Середню освіту Мирон здобув у Гурові Ілавецькому, де тоді (60 – 80 роки ХХ ст.) при місцевому загальноосвітньому ліцеї існували українські класи, що їх популярно в народі називали «українською школою». Вихователем класу, в якому опинився малий Мирон, був професор Теофіль Щерба.
Роки навчання в гурово-ілавецькій alma mater, це був гарний час для всестороннього розвитку молодої людини. Крім навчання української мови та літератури, була ще можливість працювати на художній ниві у фольклорному колективі «Думка». Тут Мирон виявив неабиякі здібності.
Склавши атестат зрілості Мирон почав навчання в ольштинській Вищій Педагогічній Школі (сьогодні – університет), де зразу, після часу відведеного на навчання, включився в русло розвитку й креацію українського молодіжного художнього й інтелектуального руху, результатом чого, між іншими, стала студентська організація, яка згодом огорнула всі академічні центра Польші.
Після успішного закінчення вищої школи й відбуття обов’язкової військової служби, став вчителем у колишньому своєму ліцеї в Гурові Ілавецькому. Тут його пристрасть до праці для добра свого народу скоро дала наслідки. Мирон Сич став членом проводу комітету для заснування самостійного ліцею з українською мовою навчання. Став його директором. Були тоді в середовищі побоювання, що ліцей спричиниться до ізоляції українців. Так не сталося. Ліцей, а потім Комплекс Шкіл з Українською Мовою Навчання стали важливим місцем освіти й культури цілого регіону.
Осінь 1998 року стала початком його успішної політичної кар’єри на регіональному та краєвому рівнях, копіткої праці на ниві братського єднання польського й українського народів.
Богдан Тхір,
фото – бт, бм
