Слава Ісусу Христу,
Дорогі у священстві Отці!
Сьогодні, у Великий Четвер, звертаюся з сердечним привітанням до всіх Вас, священників нашої Ольштинсько-Ґданської Єпархії. В день установлення Пресвятої Євхаристії, який є одночасно днем Таїнства Священства, обіймаю всіх молитовною пам’яттю та вітаю Вас у цей особливий для духовенства день.
Великий четвер – це день, коли Господь доручив дванадцятьом апостолам священничу місію уділювати під видом хліба і вина таїнства Його Тіла і Крові аж до Його повернення. На місці всіх жертв Старого Завіту з’являється дар Його Тіла і Крові, дар, яким є Він Сам. Таким чином, нове поклоніння випливає з того, що саме Бог дає нам Себе як дар, а ми, наповнені цим даром, належимо Йому: створіння повертається до Творця. Таким чином, священство стає чимось новим. Йдеться не про спадщину, а про те, щоби залишатися в таємниці Ісуса Христа. Він завжди є Тим, Хто дарує і притягє нас до Себе. Тільки Він може сказати: «Це Моє Тіло, це Моя Кров». Саме ми, звичайні люди, обрані ним, можемо сказати ці слова від його імені – in persona Christi . Він хоче нас, щоб поширювати священство пі цілому світі. Ми наново торкаємося цього таїнства в кожному звершенні Євхаристії, а сьогодні згадуємо про неї по-особливому.
Дорогі брати у священстві!
У Посланні до Филип’ян святий Павло (Фил. 2:2-5) говорить нам, що ми повинні вправлятися в цій спільноті думок з Христом. Це не тільки інтелектуальна спільнота, але перш за все спільнота дії. Це означає, що ми повинні пізнавати Христа у все більш особистий спосіб – слухаючи Його, живучи з Ним, перебуваючи поруч з Ним. Ми слухаємо Його, коли читаємо Святе Письмо духовно. Таким чином ми вчимося пізнавати Христа, який промовляє до нас. Ми повинні роздумувати над Його словами і вчинками стосовно Нього і разом з Ним. Читання Святого Письма є молитвою – воно повинно виходити з молитви і вести до молитви. Євангелисти часто говорять, що Христос йшов на гору, щоби помолитися на самоті. Нам також потрібна така «гора». Це наша внутрішня гора, на яку треба піднятися, гора молитви. Тільки так розвивається дружба. Тільки так ми можемо розвивати наше священниче служіння, тільки так ми можемо нести людям Христа і Його Євангеліє. Сама діяльність може бути навіть героїчною, але в кінцевих підсумках зовнішня дія залишається безплідною і втрачає свою ефективність, якщо вона не народжується з глибокого, інтимного спілкування з Христом. Час, який ми присвячуємо зміцненню цієї спільноти є, по суті, часом справжньої душпастирської діяльності. Священник повинен бути перш за все людиною молитви, яка приносить відчуття миру, більшої прозорості, знання, любові та радості (Папа Венедикт XVI).
Світ у своїй гарячковій діяльності часто втрачає орієнтири. Його дія і його здібності стають руйнівними, коли втрачається сила молитви, з якої витікають води життя, здатні зрошувати безплідну землю. А світ часто не розуміє молитви, а то й вважає її марною втратою часу. Він настільки задіяний з собою, що не розуміє, що добро приходить від слухання Ісуса Христа.
Бути священником означає стати другом Ісуса Христа і це повинно торкатися всього нашого існування. Світ потребує Бога—не будь-якого бога, а Бога Ісуса Христа. Бог, який став плоттю і кров’ю, який полюбив нас до смерті, воскрес із мертвих і звільнив місце для людини в Собі. Цей Бог повинен жити в нас, і ми повинні жити в Ньому. Це наше священниче покликання: тільки так наші вчинки можуть принести плоди.
У понеділок, 27 квітня відзначали ми 50-ту річницю від смерті о. митрата Мирослава Ріпецького. Можна про нього сказати, що Він тут був, замешкав серед людей, щоб через Нього жив в народі Ісус Христос. До нього приїжджали вірні нашої Церкви з цілої Польщі, щоби висповідатися, отримати Святі Таїнства, та приймати Ісуса Христа. Завдяки такій жертві були готові до спасіння. Ми також сьогодні, в так непевному часі, повинні нести Ісуса Христа, який голосив мир, правду та любов. Кожне покоління має свої принади, але правда Ісуса Христа є незмінною. Як читаємо в євангелії від св. Івана: „Пізнайте правду, а правда вас визволить” (Ів. 8,32). Це наша місія, голосити не себе, але Ісуса Христа. Наставати в пору і не в пору (2 Тм. 4,2). Це місія Церкви. Голосити її там, де ігнорують Богом, Божим Словом та Церквою.
Запитаймо себе, скільки часу присвячуємо, щоби бути з Євхаристійним Ісусом? Як далеко мені до такої святості, в якій можу віддати себе Ісусові? Ми, як духовенство, маємо постійно споглядати Ісуса Христа, віднаходити для себе та відкривати Його обличчя людям (св. Климент Александрійський). Не забуваймо, що Ісус виховував соїх учнів, щоби служили іншим людям. В нашій службі для Бога бути також готовими до постійної молитви та бути готовим прийняти терпіння. До цього покликання також підходити з покорою. Іноді свої пріоритети треба залишити, щоби добре виповнювати Божу волю. Бог щодня промовляє до нас, тому будьмо відкриті на це. Вміймо також мужньо приймати хвилини упокорення чи відкинення. Не даймо в цей спосіб загасити в собі духа ревності у проповідуванні Божого Слова. Якщо досвідчуємо таких хвилин, то шукаймо для себе підтримки у молитві, у спільноті з Ісусом Христом (св. Климент Александрійський).
Дорогі Отці!
У цей особливий день дякую Богові за Ваше покликання і священство. Дякую Вам за вірне і віддане служіння, за вашу готовність поділитися всім, що у вас є. Дякую за виповнення слів Ісуса Христа: „Те, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви зробили мені” (Мт. 25,40). Дякую Вам за ваше співчуття до тих, хто страждає, за вашу пастирську турботу, за голошене Слово Боже, за гуманітарну допомогу, яку в різний спосіб надаєте зі своїми спільнотами Україні та усім потерпілим від російської агресії. Здійснюймо надалі наше служіння з відданістю, ревністю і свідченням Ісуса Христа. Нехай Божі завдання завжди будуть перед нами. Вміймо виходити і зустрічати тих, хто найбільше потребує нашої душпастирської допомоги.
Дорогі Отці!
Бажаю Всім Вам сильної віри, витривалості у молитві та в щоденних душпастирських обов’язках. Бажаю зрозуміння та молитовної і людської підтримки з боку Божого народу, якому всі ми служимо своєю послугою. Дуже дякую за духовну опіку над народом і співпрацю у несенні спільної відповідальності за нашу помісну Церкву, якою є Ольштинсько-Ґданська Єпархія.
Усіх Вас від щирого серця благословлю та бажаю радісного й глибокого переживання Христової Пасхи.
Благословення Господнє на Вас!
† Аркадій Трохановський
Владика Ольштинсько-Ґданський
2024-05-02-Звернення-до-отців-Ол-Ґд-Єпархії