Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Миколаю.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 3: В Мирах, святий, священнослужителем показався Ти,* бо, Христове євангеліє, преподобний, сповнивши,* положив Ти душу твою за людей твоїх* і спас неповинних від смерти.* Ради цього освятив Ти себе як великий таїнник Божої благодаті.

Святий Миколай народився в другій половині третього століття в місті Патарах, в старовинній Ликії. Батько його Теофан і мати Нонна були ревними християнами, а його стрий, також Миколай, був єпископом Патар. Про молоді літа святого Миколая знаємо мало. Лиш побожне передання свідчить, що вже немовлям він у середу і п’ятницю – цілий день, аж до заходу сонця, – не приймав грудей матері, наче б уже тоді хотів навчити інших про важливість посту. Дитя зростало літами і своїми чеснотами подивляло не тільки християн, але й звертало на себе увагу поган, яких тоді було більше, ніж Христових вірних. Освітою юнака зайнявся його стрий, єпископ Миколай, саме він висвятив його на священика. Як свідчить передання, після рукоположення єпископ натхненно провіщав про нього в церкві так: “Ось бачу я, браття, нове сонце, що сходить над кінцями землі і милостиво втішає опечалених. О, блаженне стадо, яке удостоїться такого пастиря. Добре випасе він душі заблуканих, прокормить їх на лугах благочестя, а тим, що в бідах, явиться теплим помічником”.

У часи лютого переслідування християн, яке чинив злобний Ліциній, святого Миколая було віддано на муки, він довго сидів у в’язниці, з якої вийшов тоді, коли Костянтин Великий дав свободу Христовій вірі. Вийшовши на волю, святитель Миколай цілковито посвятився своєму стаду. Преподобний Андрей Критський пише: “Він виполов у цілій Ликії хабаззя невірства, а на чистій ниві посіяв живе слово благочестя і зібрав багату духовну жатву. Силою свого слова зруйнував жертовники ідолів, побудував церкви Христу, звів святі храми на честь мучеників і як працелюбний хлібороб зробив виноград той плодоносним”. Дуже давнє передання свідчить, що святитель Миколай брав живу участь у Першому Вселенському соборі в Нікеї (325 р.), а не маючи змоги вже більше слухати безбожну бесіду Арія, ударив його в лице. Отці Собору – як каже передання – відібрали за це у святого Миколая омофор, навіть замкнули його у вежі як покуту. Та деякі із них побачили у видінні, що сам Христос подає святому Миколаю Євангеліє, а Пресвята Богородиця – омофор, і пізнали з цього, що Бог не осудив святителя за його вчинок. Передання це, хоч і дуже старе, однак годі вважати його вірогідним. Найперше, важко припустити, щоб муж такої святости, як святий Миколай, дав себе звести гнівові, хай і шляхетному, а друге, немає найменшого свідчення про те, що святитель Миколай брав активну участь у тому Соборі. А святий Атанасій, який подав імена всіх найпомітніших Отців Собору, взагалі не згадує про святого Миколая, як і про публічне покарання Арія, яке він мав учинити.

За правління Костянтина Великого, три воєводи, Непотіян, Урс та Ерпиліон, пішли з військом через Ликію до Фриґії, щоб там придушити повстання. Поблизу Мир мешканці того краю повстали проти війська, яке грабувало їх майно, і було б дійшло до великого кровопролиття, та, на щастя, вчасно прибув святитель Миколай і залагодив збурення, а потім запросив воєвод до себе до Мир. Щойно вони прибули до міста, як святому Миколаю дали знати, що староста Мир Евстатій, підкуплений злобними людьми, засудив трьох невинних людей на кару смерти і що ось вже ведуть їх на лобне місце. Святитель побіг туди і встиг саме в ту хвилю, коли кат уже підносив меч над головою першого з невинно засуджених. Завдяки повазі до свого уряду святитель врятував нещасних від смерти – їх невинність стала всім явна, а староста визнав свій гріх.

Коли воєводи повернулися до Царгорода, їх було оскаржено перед імператором, мов би вони задумали вчинити заколот і вбити його. Імператор повірив наклепникам, він велів кинути їх до в’язниці і засудив на смерть. У тій тяжкій журбі всі троє, Непотіян, Урс та Ерпиліон, стали молитися, щоб Бог через заслуги святого Миколая показав їх невинність. І ось вночі цісареві явився уві сні святий і сказав, що він, Миколай, архиєпископ Мир Ликійських, наказує йому, цісареві, звільнити трьох невинно засуджених воєвод. Тої ж ночі явився святий Миколай і першому дорадникові імператора Авлалію, який, підкуплений злими людьми, оскаржив воєвод перед цісарем. Вранці імператор здивувався, що Авлалій мав такий самий сон; він сам розслідив справу воєвод і виявив, що вони невинні. Імператор звільнив їх, запросив до себе, нагородив, а коли вони йому розповіли про святителя Миколая і про те, що бачили в Мирах, тоді імператор послав їх до святителя, щоб вони подякували йому за своє звільнення. А від себе передав через них слузі Божому цінне Євангеліє та інші дари для прикрашення церкви в Мирах.

Чуда, якими Господь прославив святого Миколая, були такі численні, що в далеких краях навіть погани зверталися за його допомогою, і святий Миколай, як каже преподобний Андрей Критський, “ще за життя, перед своїм відходом до Христа, являвся тим, що були обтяжені різними журбами, надавав їм скору поміч у нуждах і виривав жертви із найгостріших зубів смерти”.

А коли Господь покликав свого слугу до себе (року, на жаль, не знаємо), то ніхто не в змозі перелічити всіх чуд, якими прославилися його мощі. Диякон неаполітанської церкви Йоан, який (один з багатьох) у дев’ятому столітті описав житіє святого Миколая, закінчує свій опис так: “Нема на землі такої глушини або пустелі, такого пустого і глухого місця, де б не засяяла слава про чуда благочестивого владики Миколая ісповідника. Свідчать про це не лиш всі грецькі землі, звідки він походив, але й цілий Схід. Свідчать про це також численні племена варварів, які розмовляють різними мовами і населяють майже всю Африку. А мешканці Італії, вони також благочестиво й урочисто прославляють його діла і тішаться його чудами; на честь його, з Божою поміччю, вони зводять багато церков та прибігають до нього, прохаючи заступництва і його молитов, вони почитають його як свого заступника перед самим Творцем світу”.

Мощі святого Миколая у 1087 р. було перенесено з Мир до Барі, міста в Італії, на західному березі Адріятичного моря. Пам’ять цього перенесення Христова Церква святкує 9 травня. Святі мощі і нині спочивають у золотій посудині в церкві святого Миколая. І сьогодні з мощей святого Миколая витікає благовонне, цілительне миро.

У 1092 р. папа Урбан II (1088-1099) вислав до Києва свого посла Теодора з повідомленням про перенесення мощей святого Миколая з Мир до Барі, а тодішній митрополит Руси Єфрем II установив святкування пам’яті перенесення мощей святого Миколая. На всьому Сході лиш одна Русь прийняла це свято і возвеличила його окремою службою.

І. Я. Луцик, „Житія святих